Фантастична повість. Світ, описаний у цій книзі, знаходиться у небезпеці. На планету летить гігантський Астероїд, який загрожує повному знищенню людства і коли здається, що все втрачено й немає жодної надії на порятунок, приходять ВОНИ... Мудаки. Вони знають про Судний день, вони знають про панічні настрої народу і вони знають що треба робити. З першого дня команда мудаків починає пиздити державний бюджет. Пиздить безбожно, так, що аж гай шумить і верби плачуть. Пиздять його так, немов це в останній раз. А тим часом гігантський Астероїд потрошечку наближається до планети, щоб її знищити.Хто в результаті переможе? Чи летів би Астероїд на планету, якби народ проголосував за іншого кандидата? Хто, крім бактерій, виживе на планеті, і хто ж насправді ці мудаки? Про все це у книзі, яка хоч і вважається фантастичною повістю, але більше схоже на піздєц драму.
Уривок з книги:
... Ну... Не знаю, тату... А може, вона в армію свіжу гарячу кров піділлє, і армія почне змінюватися?
  - Такі, як вона, тільки гівна можуть в армії підлити, але там і без неї тонни, а вона ще своє принести туди хоче. Вона думає, що у військових дохуя вільного часу, і війська просто чекають на реформи Мар'яни, як маленький хлопчик чекає подарунок від Святого Миколая. Заїбали.
  Через стіну в кімнаті сидів Мирослав. Він слухав музику і не чув, що відбувається у вітальні. Сьогодні він познайомився із красунею, Аліною звати. І хоче красуня зустрітися з ним. Мирослав подумав трохи. Може час вилізти із своєї барлоги? Можливо, він нарешті зустріне когось, хто ще буде його розуміти? Все ж таки книжки про романтику, які він колись читав, десь додає тієї дитячої наївності.
  Домовились з Аліною про зустріч.
 - Тату!
 - Що?
 - Дай грошей.
 - Антоне, я ж тобі вже сьогодні давав.
 - Я не Антон, я Мирослав.
  Батько такий з телика виліз, повернувся, дивиться на сина.
  - Сину, у тебе комп'ютер поламався? У ремонт ідеш?
  - Та ні. Піду прогуляюся, подумаю про майбутнє.
  Батько зрадів, немов з батальйону старе майно списали.
  - На , синку. На тримай, мені не шкода. Йди прогуляйся.
  Мирослав взяв гроші, напахтився і пішов на вулицю. Сів на маршрутку і поїхав у центр. Дорогою він писав Аліні про те, у чому буде одягнутий, і на хвильку зайшов у "срачі". Там йому вже трохи насипали гівна, і він написав у відповідь.
  "Скажіть, будь-ласка, а чому ви лізете у "срачі"? У відповідь Мирославу одразу написали, що він Жовтойоб. А ще він винен у тому, що він наголосував, незважаючи на те, що Мирослав ще не має права голосу. Та й він особливо його і не хотів мати, бо якось це небезпечно, якщо чесно. Люди за ту владу готові душу дияволу віддати ( не свою, звісно, а чиюсь із народу).
  Мирослав пробує не відповідати, пробує фантазувати. Сам ставить питання і сам на нього відповідає:
  - Чому ви обсираєте людину, про яку нічого не знаєте? Бо вона думає не так, як думаю я. А чому ця людина має думати так, як думаєте ви? Можливо, ви просто живете різним життям. Ти Пупко, а ти Прокопенко. І щоб ти не робив, Прокопенко не стане Пупком, а Пупко не стане Прокопенком, і навіть думати вони так не будуть. Я скажу тобі, чому ми сремося. Бо того потребує наша душа. Душа проситься, говорить тобі: обісри його. Напиши йому гімна у стрічку, хай сидить переживає і накручує себе. І я себе теж накручу, і ми будемо сратися, а потім я прийду і розкажу комусь, як я красиво когось обісрав, і мені нічого за те не скажуть, бо нормальні люди подумають, що я йобнутий, що пишу цю хрінь. Але головне, чому ми це робимо? Бо нам нєхуй чим зайнятися. У нас багато вільного часу. Ми як у Колізеї сидимо і кричимо: убий його, пусти кров, і ми на те будемо дивитися! Якщо твій боєць перемагає, ти скажеш "а я казав", а якщо програє - "та то все продажна схема". І ніхто, сука, не подумає про те, як там боляче тому воїну. Бо нам всім похуй!