Пригоди вас самі знайдуть! Особливо, якщо ви живете не в найприємнішому місті, а енергії та ідей - хоч греблю гати! А ще - ви маєте зробити все можливе, щоб урятувати собаку. І навіть неможливе. Тому , що суперечити Долі безглуздо, адже так? Чи ні? Утім, навіть якщо ви - найхоробріші відчайдухи в світі, озброєні найкращими патиками й оточені безліччю вірних друзів, вам усе одно не впоратися без допомоги звичайнісінької ... кішки! Чи не дуже звичайної, хто ж тих котів знає! Та навіть цього може виявитися недостатньо. Допоки ви не з'ясуєте, якої саме миті в минулому все пішло шкереберть.
Книга для середнього шкільного віку.
Уривок із книги :
 "...  Здоровенний амбал, який не брав участі у бійці та спостерігав за всім з-за керма свого мотоцикла, нарешті зрозумів, що його військо зазнає ганебної поразки. Він миттю підвівся, одним стрибком опинився за спиною Біди Тетянівни й підступно наступив їй на хвіст. Кицька занявчала, сіпнулась убік, але шансів відстрибнути в неї вже не було - грубий кросівок надійно притиснув її хвіст до землі.
 Я спробував підскочити, але мене одразу послали в черговий нокдаун осиковим патиком. І знову - гавкіт собак і стукіт чобіт, ешелони, прожектори... Стоп!
 Гавкіт собак мені не примарився! Тільки це був гавкіт не собак, а собаки. Точніше - собачки! Я повернув голову в бік, звідки лунав звук, і побачив, як мені на допомогу поспішає Дімон і ... Тортик.
 Пес біг попереду, тягнучи ланцюг і заливаючись настільки грізним гавкотом, наскільки дозволяли його габарити. Тобто кумедним дзявканням, якщо бути чесним...
 Утім справжній друг завжди є другом! І неважливо, двоногий чи чотириногий! Друг ніколи не буде розраховувати шанси на перемогу або порівнювати розміри супротивника зі своїми, коли треба прийти на допомогу! Особливо, якщо разом з другом... біжать ще й брати Гуменюки та четверо наших не таких близьких, але все-таки озброєних чудовими патиками друзів!
 І Тортик, і Дімон рванули прямо до натовпу заїжджих, а пес чомусь одразу до амбала, який затиснув хвіст Біди Тетянівни. Одним стрибком Тортик подолав відстань у кілька метрів, приземлившись здорованеві просто на голову. Від несподіванки той позадкував, звільнив котячий хвіст, у результаті чого тут-таки отримав принизливий ляпас гілкою-шпагою. Доля його спільників теж була невеселою. Гуменюки зі щойно прибулими друзями ніби танковими клинами врізались у передню шеренгу супротивника й відкинули їхній глибоко ешелонований захист. Тактична перевага тепер була на нашому боці, а супротивників засмучував той факт, що в цій битві ніхто вже не покличе "розвідників" обідати. Доля "загарбників" була вирішена. 
 Їхня втеча не змусила себе чекати. Хто пішки, а хто завантажившись у коляску мотоцикла, який невчасно заглухнув, - заїжджі намагалися квапливо відступати. От тільки патик і далі був невблаганним та ще довго їх наздоганяв. Тортик радісно брав участь у "ліквідації  розрізнених осередків опору", брязкаючи своїм ланцюгом і заливчасто дзявкаючи. 
 Модний мотоцикл кілька разів намагався поїхати, завалювався набік, глухнув, знову намагався та зрештою все-таки рвонув, загубивши коляску.
  Я сидів на пагорбі й тріумфально спостерігав за тим, що відбувалось, - як Нельсон, або Карл, або який-небудь інший успішний, але обов'язково поранений полководець.
  - Оце так ржака! - вигукнув молодший Гуменюк, спостерігаючи, як тікає розбите нами військо.
  Цей вигук змусив мене повернутися до реальності й пошукати поглядом Біду Тетянівну.
  Вона знайшлась недалеко на пагорбі - не кліпаючи , кицька дивилася в інший бік. Тільки слово "ржака" змусило її на мить здригнутися, проте напрямок свого погляду вона не змінила. І я все зрозумів... Біда Тетянівна дивилася в бік вантажівки, яка загрузла в багнюці. Але вантажівки там уже не було. 
  Обидва міські трактори, зокрема й водоплавний, упоралися.
  Я тихо підійшов до кицьки, Але вона не поворухнулась. Мені нічого було їй сказати. Утім, що тут скажеш? Іноді мовчання - найдосконаліша мова."...